Скачать книги серии «Знамениті українці»

Кузьма Скрябін, Кузьменко Андрій Вікторович (1968–2015), став легендою ще за життя. Його вплив на індустрію музики й культури України важко порівнювати з іншими. Кузьма був кумиром мільйонів українців і незаперечним авторитетом: співак, композитор, письменник, продюсер, актор і багаторічний лідер гурту «Скрябін». Він запам’ятався своїм шанувальникам неймовірним гумором, божевільними ідеями та відкритим серцем…

У книзі багато спогадів близьких друзів, колег-музикантів, усіх, чиє життя змінилося завдяки Кузьмі Скрябіну.

Автор перших українських державних знаків, один із засновників та ректор Української Академії мистецтв, Георгій Нарбут належить до когорти найвизначніших українських графіків та художників-ілюстраторів. Він став дизайнером поштових марок УНР, творцем українських шрифтів Нарбута і стилю української графіки. Створював моделі одягу, проєктував меблі, конструював іграшки, малював етикетки до різноманітних виробів та був магнітом мистецького Києва початку ХХ століття: справжнім майстром перформансу, відчайдушним модником та неперевершеним стилістом своїх робіт і свого, хоча й короткого, але такого захопливого та яскравого життя.

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) – письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, організатор літературно-мистецького процесу. У своїй творчості спирався на психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда, сприяв входженню української літератури до європейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменників-екзистенціалістів Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталітарним режимом Підмогильному було відпущено лише 13 років на здійснення всіх новаторських починань. Як і більшість митців українського мистецького Відродження, був звинувачений в активній контрреволюційній діяльності й страчений на Соловках у зловісному 1937-му.

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648–1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.

Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.

Іван Богун – мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений Іван Франко (1856—1916) відомий не тільки як поет, прозаїк, драматург, але і як літературознавець, перекладач, публіцист, історик. Сюжети для своїх творів він черпав із життя і боротьби рідного народу, з першоджерел світової культури. Франка називають титаном праці. Протягом свого життя він видав сім збірок поезій та цілу низку поем, написав близько 15 драм, перекладав з 14 мов твори світових класиків. Його проза охоплює понад 100 оповідань, новел, 10 романів і повістей. Іван Франко першим з українських письменників номінований на Нобелівську премію з літератури (1916).

Трагічна доля судилася Василю Стусу (1938—1985) – талановитому українському поету, прозаїку, перекладачу, літературознавцю, правозахиснику, одному з найактивніших представників українського культурного руху 1960-х років. Він був людиною, не здатною на компроміси, яка завжди йшла шляхом правди і заплатила за це власним життям, людиною, яка з гідністю казала про себе: «…Голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

Шекспірівські слова «Весь світ – театр, і ми актори в ньому» були девізом життя Леся Курбаса, ім’я якого овіяно суцільними легендами і вигадками. Ще за життя його вважали титаном, творцем, пророком-інтуїтом. «Заручником вічності в полоні часу» вважає Леся Курбаса автор цього видання – режисер, театральний історик і критик, педагог, перекладач Р. Г. Коломієць, доктор філософії, член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор. Ця книжка – остання робота автора у циклі видань «Вибрані сторінки сучасного театру», присвячених творчості провідних театрів, видатних акторів і режисерів.

Олена Теліга (справжнє ім’я – Олена Іванівна Шовгенева, 1906–1942) – українська громадська діячка, поетеса, літературний критик, яка перші роки свого життя провела в Росії і здобувала освіту в руслі російської культури. Проте у вирі революції зробила свідомий вибір, усвідомивши себе українкою, і залишилася непорушною у своїх переконаннях до кінця життя, яке цілком присвятила боротьбі за Україну. Її поетичну спадщину становлять всього 38 віршів, але сила їхнього духу вражає. Під час німецької окупації працювала в Києві, очолювала спілку письменників. У 1942 році була розстріляна німецькими окупантами в Бабиному Яру.

Постать видатного українського релігійного, культурного, громадсько-політичного і державного діяча Закарпаття о. Августина Волошина (1874–1945) дуже непроста. Його життєпис практично неможливо викласти у форматі хроніки, настільки різнобічною була ця ренесансного типу особа (греко-католицький священник, педагог, науковець, президент Карпатської України).

Коротка біографія висвітлює численні аспекти його подвижницької роботи на благо рідного народу. На багатому фактичному матеріалі висвітлюється складний, насичений доленосними подіями життєвий шлях видатного українця.

Блаженніший Любомир Гузар – український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української греко-католицької церкви, яку очолював протягом 10 років. За цей час зумів перенести осередок зі Львова до столиці, надавши конфесії загальноукраїнського масштабу. У 2005 році був одним із кандидатів на ватиканський престол. Він став першим главою в історії УГКЦ, який добровільно зрікся своїх повноважень. Його за життя визнали великим, проте немає такого мірила, яким би можна було осягнути вплив Блаженнішого Любомира на порозуміння між християнами, на самоусвідомлення українського суспільства, зрештою, на ті події кінця ХХ – початку ХХІ століття, що створили сучасну Україну.

Микола Хвильовий (справжнє прізвище – Фітільов, 1893–1933) – поет, письменник, публіцист, громадський діяч, що став однією із найбільш знакових постатей доби Розстріляного відродження. Гасло «Геть від Москви!», кинуте письменником під час започаткованої ним літературної дискусії, об`єднало митців у боротьбі за незалежність розвитку української художньої культури. Понад усе цінуючи творчу свободу, у передчутті жорстоких обмежень та репресій радянського уряду письменник здійснив самогубство, збунтувавшись проти тоталітарної системи. У різні часи Миколу Хвильового сприймали по-різному, але сьогодні його ім’я уособлює в собі вищий злет української літератури 20-х років XX століття.

Визнаний літературознавець, глибокий аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», поет і блискучий перекладач античної поезії Микола Костянтинович Зеров (1890–1937) не міг бути осторонь відомої літературної дискусії 20-х років. Погляди Зерова вимагали усвідомлення й засвоєння багатств української національної традиції, перенесення на український ґрунт кращих творів європейської класики й сучасної літератури. Став жертвою сталінських репресій доби розстріляного відродження.

Михайль Семенко (1892–1937), основоположник і теоретик українського футуризму, поет, філософ, скрипаль, був трагічною і надзвичайно яскравою особистістю української літератури, невиправдано забутою у часи «соціалістичного реалізму». Все переплелося у його житті й творчості: революція як всесвітній переворот, революція як переоцінка художніх цінностей українського мистецтва, безкінечний пошук нового, незвіданого – як прорив українського мистецтва до європейського культурного простору. Епатажна людина, урбаніст, футурист, Михайль Семенко був поетом високої екзальтації духу. Як і більшість талановитих митців покоління Розстріляного Відродження, він був звинувачений в активній «контрреволюційній діяльності» й страчений на Соловках.

Гнат Хоткевич (1877–1938) – митець небаченого в українській художній культурі масштабу творчості: бандурист, письменник, мистецтвознавець, театральний діяч, історик, педагог, етнограф, художник… Український Леонардо до Вінчі – таким він уявляється сьогодні. Своєю творчістю і організаційно-творчою діяльністю він охопив усю Україну – від Слобожанщини до Карпат. Ніщо – ні матеріальні нестатки, ні вимушена еміграція, ні переслідування з боку царизму, ні терор за часів радянської влади – не могло вгамувати його спраги до творчості. Митець українського розстріляного Відродження, романтик у житті і провидець у творчості, він був потрібен своєму народові у найважчі для нього часи. Потрібен він і нам, його нащадкам, які вибудовують українську державу.

Соломія Крушельницька (1872–1952) – славетна українка, яка прославилася на весь світ завдяки своєму оперному співу, адже її сопрано справляло гіпнотичний ефект на слухачів. Народившись у селі Білявинці на Тернопільщині, вона вже за п’ять років після початку виступів домоглася загального визнання власного таланту і ще за життя отримала титул найвидатнішої співачки світу, звання вагнерівської примадонни ХХ століття». Співати на одній сцені з уродженкою маленького українського села вважали за велику честь імениті тогочасні виконавці. І хоча видатна українка володіла вісьмома мовами, багато подорожувала, але українські пісні завжди виконувала в оригіналі й ніколи не забувала про Батьківщину.

Наталія Михайлівна Ужвій (1898—1986) – легендарна українська акторка театру і кіно. Талант Ужвій найяскравіше розквітнув у театрі «Березіль». Щаслива доля дозволила вижити в період сталінського терору, але забрала дорогих їй людей – поета Михайля Семенка, братів, режисера Леся Курбаса. Майже пів століття Наталія Ужвій була на сцені Київського драматичного театру імені Івана Франка, відзначена найвищими радянськими нагородами. Особисте життя і життя в мистецтві Наталії Ужвій – складне і тернисте, сповнене удач і розчарувань, радощів і тривог, шалених сценічних успіхів та особистих трагедій, і все в ньому нерозривно сплелося…

Павло Іванович Харитоненко – особистість, можна сказати, грандіозна. Він успадкував від батька, Івана Герасимовича, найбільше в російській імперії об’єднання цукрових заводів і за роки своєї праці зумів зміцнити його і збільшити. До 1914 року статки Харитоненка досягли 60 млн рублів, його земельні володіння становили 56 тис. десятин (не рахуючи орендованих), а в Державному банку у нього була кредитна лінія в 9 млн рублів. Тож П. І. Харитоненка по праву називали королем «цукрової держави». Але в історію він увійшов ще й як один з найвідоміших меценатів Російської імперії. Харитоненко зібрав одну з найбільших в Росії колекцій живопису, очолював московське відділення російського музичного товариства, фінансував будівництво в Києві пам’ятника Богдану Хмельницькому… А те, що він зробив для свого улюбленого міста Суми, навіть перерахувати складно: побудував дитячу лікарню, кадетський корпус, міст через річку, замостив бруківкою головні вулиці, оплачував навчання студентів… Згідно із заповітом в Сумах Харитоненко і був похований.

Радянська пропаганда зробила Симона Петлюру чи не найголовнішим антирадянським «демоном», утіленням усіх «темних сторін» людини: зради, обману, підступності. Цьому сприяла та обставина, що сам Петлюра – літератор і журналіст – ніколи не писав про своє життя ані спогадів, ані нотаток: він неначе спеціально намагався залишитися людиною «без особистого життя». Книжка В. Савченка – спроба перетворити цей «безтілесний символ» на живу людину, щоб сучасний читач мав змогу нарешті дізнатися, яким насправді було життя Симона Петлюри.

Володимир Мономах (1053–1125 рр.) – знакова постать українського середньовіччя. Онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Константина IХ Мономаха ще задовго до сходження на київський престол зажив слави боронителя Руської землі, завдаючи нищівних ударів половецьким ордам, а ставши великим князем, поклав край їхнім руйнівним набігам. Його талант миротворця і державника повною мірою проявився після утвердження на київському престолі: владнання міжкнязівських чвар зумовило об’єднання навколо Києва більшості розпорошених руських земель. Однак не ці діяння стали визначальними для привласнення імені Володимира Мономаха мнимими спадкоємцями києворуської спадщини.

Богдан Хмельницький був не першим, хто розпочав боротьбу за свободу України. Але саме йому вдалося створити боєздатну армію, сформувати систему гетьманської влади і почати розбудовувати державу. Завдяки діяльності Хмельницького майже все українство, незважаючи на станові інтереси, виступило єдиною як ніколи силою в боротьбі за національне визволення. І хоча Великому Гетьманові не все вдалося зробити для збереження державності, його діяльність не тільки визначила долю самої України, а й відчутно вплинула на тогочасне європейське політичне життя.

Дмитро Байда-Вишневецький – славетний козацький лицар, визначний полководець, який на початку 1550-х років заснував фортецю на острові Мала Хортиця на Дніпрі, згуртував навколо неї козаків і цим поклав початок Запорозькій Січі. Про його хоробрість і талант воїна складалися легенди. Байда-Вишневецький був непересічною особистістю і жив, як личить легендарній особі – яскраво, відважно і загинув як герой. В українській народотворчості легенди про нього перетворилися на широковідому думу про козака Байду, що уособлював і козацькі вольності, і войовничий дух, і нечуваний героїзм у боротьбі з ворогом.

Леся Українка (справжнє ім’я Лариса Петрівна Косач, 1871–1913) – славетна українська письменниця, геніальна поетеса і драматург, перекладач і культурна діячка. Багато її творів визнані шедеврами світової літератури. Перший свій вірш вона склала у дев’ять років, останній – у 40. Усього Леся Українка написала близько 270 віршів, а ще поеми і віршовані драматичні твори. Її ставлять в один ряд із геніальними Тарасом Шевченком та Іваном Франком. Довкола життя видатної письменниці завжди було багато міфів. Та й небезпідставно – цьому сприяли складні стосунки з матір’ю, життєві перипетії, трагічне кохання і хвороби, які супроводжували тендітну Лесю Українку чи не все життя.

Відомий художник і теоретик живопису, по праву і за походженням – художник української землі, приналежністю до якої він пишався, і саме від неї взяв увесь свій талант і самобутність. Один із лідерів авангардистської течії початку XX століття, засновник і гуру супрематизму, він був співзвучний часові, своїми роботами кидаючи виклик старому, замість віджилого пропонуючи нове, комбінуючи сміливу яскравість контрастних фарб і просту геометрію форм свого «абстрактного» бачення навколишнього світу. Феномен Казимира Малевича у тому, що його інтуїтивні мистецькі пошуки та теоретичні узагальнення стали тим всепланетарним пророцтвом, яке визначає інтелектуальні творчі здобутки й наукові відкриття XXI ст…

Остап Вишня (спражнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) – неперевершений майстер сатиричної прози, письменник від народу і для народу, що, проживаючи разом із ним бурхливі й найтяжчі роки радянської дійсності, зумів через фейлетон та гумор дарувати надію й почуття єдності й близькості порозуміння. Він винайшов новий жанр гумористичної прози – усмішки. І вони, Вишневі, розійшлися анекдотами в читацькому середовищі… Людина з загостреним почуттям українськості, письменник болів душею за своїх рідних «чухраїнців», за жартом приховуючи розпач і біль від безсилля щось змінити. Міг лишень писати – крізь рядки натякаючи на вади дійсності, що коштувало йому свободи і майже життя, але в обмін на те подарувало неминущу любов і повагу українського читача, яку не змогли знищити навіть гидкі совісті письменника контроверсні «антиупівські» твори…