Скачать книги категории «Зарубежная литература»

Разговоры с незнакомцами добром не кончаются, тем более в романах Нотомб. Сидя в аэропорту в ожидании отложенного рейса, Ангюст вынужден терпеть болтовню докучливого голландца со странным именем Текстор Тексель. Заставить его замолчать можно только одним способом – говорить самому. И Ангюст попадается в эту западню. Оказавшись игрушкой в руках Текселя, он проходит все круги ада.

Эти люди, жившие во Франции в начале XX века, могли похвастаться родственными связями с французской знатью. Их состояние исчислялось миллионами франков. Их дети были самыми богатыми наследниками в Париже. Почему же не было мира в этой семье? Чего не хватало для счастья сильным мира сего?

Роман «Сильные мира сего» был экранизирован. Главную роль в фильме гениально сыграл Жан Габен. Лента вошла в золотой фонд мирового кинематографа.

Давид Каспер – солдат. Сначала Советской, а затем Армии Обороны Израиля.

Воевал, убивал, терял товарищей, был ранен, стал инвалидом.

В его повестях и рассказах точный и жесткий мужской военный быт.

А еще – любовь. Любовь под бомбами в Хайфе во время Второй Ливанской. Любовь под палящим солнцем Тель-Авива…

А еще – правда. Выстраданная, пережитая правда солдата и израильтянина.

Единственный уцелевший из секты фанатиков-самоубийц.

Пророк. Суперзвезда. Новый мессия, захлебнувшийся собственной славой – и проклинающий день, когда не умер.

Он ведет в никуда пустой Боинг-747 – и рассказывает «черному ящику» свою историю.

Свою настоящую историю. Жизнь – в обратном отсчете, от конца – к началу!

Об этом никогда не расскажет всемогущая пресса!

Кристиан Крахт (Christian Kracht, р. 1966) – современный швейцарский писатель, журналист, пишет на немецком языке, автор романов “Faserland”, “1979”, “Метан”. Сын исполняющего обязанности генерального директора издательства “Аксель Шпрингер АГ”, он провёл детство в США, Канаде и на юге Франции, жил в Центральной Америке, в Бангкоке, Катманду, а сейчас – в Буэнос-Айресе. В настоящий сборник вошли его путевые заметки, написанные по заказу газеты “Welt am Sontag”, а также эссе из книги “New Wave”.

Тарас Прохасько (р. 1968) – «украинский Маркес», один из представителей так называемого «станиславского феномена» в современной украинской литературе. «Станислав» – старинное название Ивано-Франковска, родины писателя, древнего прикарпатского города, в декорациях которого происходит действие большинства его повестей и рассказов. Биолог по образованию, Прохасько тонко чувствует и воссоздает в своей прозе поэтику родного галицийского ландшафта, его странную, немного фантастичную атмосферу, заставляющую читателя вспомнить об эпохе барокко, ощутить на себе магическое обаяние старинного деревенского театра – «райка» и, одновременно, окунуться в меланхолию австро-венгерской культуры эпохи бидермайера и венского сецессиона.

Роман «Немного тьмы» рассказывает о совершенно фантасмагорическом событии – фестивале самоубийц в Карпатах, правда, неудавшихся самоубийц. Люди, приехавшие на этот фестиваль, абсолютно не похожи друг на друга, но их объединяет страстное желание что-то понять в своей жизни: в прошлом, настоящем и, конечно, будущем. Ибо если этого не произойдет, то и будущего не будет.

Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець…

Коли подружня пара, яка переживає напружений період стосунків, вирішує зупинитися на ночівлю у розташованому посеред густого лісу готелі, вона ще не знає, наскільки сильно це змінить її життя. Стосунки між двома людьми часто схожі на тонку тарзанку, натягнуту між двома берегами стрімкого потічка, впасти з якої настільки ж нескладно, як і дістатися з кінця в кінець…

««Буває або література, або злягання, – писав Франц Кафка. – Я не писав про це раніше, бо не знав, що це так, але тепер застерігаю, бо часто злягатися добре тільки в літературі». І справді, література щасливими не цікавиться: Ромео і Джульєтта, Анна Кареніна, Катерина (як варіанти Утоплена, Тополя, Русалка), Зів’яле листя, Сто років самотності, Незакінчена п’єса для механічного фортеп’яно, Леся Українка, Антон Чехов, Ольга Кобилянська та і сам Франц Кафка, – хто б хотів повторити їхню долю в коханні…»

«Інтерсіті «Краків – Берлін» ще на початку минулого століття долав (а може, долала чи долало?) ту саму відстань майже на дві години швидше, хоча ще і не називався «Інтерсіті». Тоді жоден потяг так не називався, традиція називати все англійською прийшла до Німеччини значно пізніше…»

«Маркіяна і Яніна жили в сусідніх квартирах і дружили змалку. Саме у них виникла ідея, яка спонукала приєднатися до них згодом ще Анну, Ляну і Маркіяна. Збиралися переважно у Маркіяни, батьки якої не заперечували і навіть робили вигляд, ніби не помічали, якщо з домашнього бару раптом зникала пляшка саморобного кавового лікеру…»

«Я не пам’ятаю, якого кольору були її очі. Можливо, не звернула на це уваги, або ж тутешні клерки зумисне ховають очі. Так їм легше виконувати свої обов’язки, до яких зокрема входить і необхідність змусити прохача нахилитися і під час розмови стояти у незручній і навіть принизливій позі…»

«Минуло кілька днів, перш ніж я збагнула, що у спільному з сусідами коридорі відбулися якісь зміни. Упродовж кількох днів коридор залишався незвично чистим, з квартири навпроти не долинали запахи алкогольних, тваринних і людських випарів, не чулося собачого гавкоту, ввімкненого на повну потужність телевізора, навіть звуків традиційної ранкової подружньої сварки…»

«Щорічний Конкурс вибору чотирьох найбридкіших хворих світу відбувався уже втринадцяте. У його бренді поєднувалися символіка Червоного Хреста і піратського прапора – на фоні білого полотнища із червоним хрестом рельєфно виділялися чорним перехрещені людські кістки і череп. Цього року Конкурс проходив в Україні. Ідея його створення належала відомому магнатові шоу-бізнесу Мао Сень-Піну із Нью-Йорка, він же забезпечував фінансування…»

Звірослови – це чудернацькі середньовічні енциклопедії про тварин. З них давні українці могли дізнатися, що, наприклад, саламандри не горять у вогні, а носороги – схожі на бика істоти, що витоптують поля пшениці. «Звірослов» Тані Малярчук продовжує втрачену середньовічну традицію. Людина, на думку авторки, подібна на метелика (курку, собаку, медузу, щура, ворона, слимака, свиню, зайця, пуму), це істота, яка хоче, щоб її любили, а її не любить ніхто…

Цього разу Артем Чех описує долю молодого лікаря з периферії, якого переслідують всі ті невдачі, до яких схильні молоді люди. Спочатку він закохується в дівчину на ім'я Валя і не те, щоб зовсім вдало. Потім мучиться своєю нереалізованістю і тим, що його далеко не все влаштовує в теперішньому житті. І він переїжджає з провінції до столиці. Але як виявляється, тут теж не так-то й просто знайти своє місце під сонцем. Для того щоб довідатися, наскільки успішно проходить інтеграція молодого провінціала в доросле столичне життя – читайте роман «Сині двері зліва» переможця конкурсу «Молодіжний міський роман» 2007 року.

В основі «Doc 1» – реалії сьогодення, притомна історія з життя представників різних поколінь і продуманий сюжет. Молодий хлопець заходить у безвихідь – приходить до такої нестерпної самотності, позбавитися від якого можна, тільки виливши свій біль на папір. Трагедія Дюши полягає в тому, що він з дитинства вважав свої типові підліткові проблеми нетиповими, а себе – унікальними. Хлопчик виріс, комплекси залишилися. Це не киберпанк-литература і не книга про хакерів і програмістів, як може здатися на перший погляд. І навіть не історія любові – це історія самотності типової людини, яка закрилася від усіх, вважаючи себе унікальним без особливих на те причин.

Петро Панч (1891—1978) (справжнє ім'я Петро Йосипович Панченко) – відомий український новеліст, романіст, автор казок для дітей. У роки громадянської війни він спочатку воював на боці петлюрівців (цей факт не афішувався за радянських часів), а потім перейшов до лав червоноармійців.

Темі громадянської війни присвячений перший роман Петра Панча «Облога ночі». Гордій Байда, шахтар з Донбасу, все своє життя довбав вугілля в забої і не цікавився політикою. Але настали тяжкі часи: в рідній Калинівці хазяйнують німці, а на владу претендують також більшовики, петлюрівці, гетьманівці. Як жити далі? Тим паче, що сини Гордія обрали різні шляхи: старший, Клим, червоноармієць, а молодший, Ілько, анархіст.

До книжки також включено повісті: «Без козиря», в якій описаний Брусиловський наступ російської армії, та «Голубі ешелони», що розповідає про трагедію петлюрівського офіцера Лец-Отаманова, який боровся за самостійну Україну, що мала стати за сестру всій Європі і Росії, але, як завжди, її намагаються віддати на поталу іноземним загарбникам.

Иэн Макьюэн – один из авторов «правящего триумвирата» современной британской прозы (наряду с Джулианом Барнсом и Мартином Эмисом). Его «Амстердам» получил Букеровскую премию. Русский перевод романа стал интеллектуальным бестселлером, а работа Виктора Голышева была отмечена российской премией «Малый Букер», в первый и единственный раз присужденной именно за перевод.

Двое друзей – преуспевающий главный редактор популярной ежедневной газеты и знаменитый композитор, работающий над «Симфонией тысячелетия», – заключают соглашение об эвтаназии: если один из них впадет в состояние беспамятства и перестанет себя контролировать, то другой обязуется его убить…

Это – Чак Паланик, какого вы не то что не знаете – но не можете даже вообразить. Вы полагаете, что ничего стильнее и болезненнее «Бойцовского клуба» написать невозможно?

Тогда просто прочитайте «Колыбельную»!

…СВСМ. Синдром внезапной смерти младенцев. Каждый год семь тысяч детишек грудного возраста умирают без всякой видимой причины – просто засыпают и больше не просыпаются… Синдром «смерти в колыбельке»?

Или – СМЕРТЬ ПОД «КОЛЫБЕЛЬНУЮ»?

Под колыбельную, которую, как говорят, «в некоторых древних культурах пели детям во время голода и засухи. Или когда племя так разрасталось, что уже не могло прокормиться на своей земле».

Под колыбельную, которую пели изувеченным в битве и смертельно больным – всем, кому лучше было бы умереть. Тихо. Без боли. Без мучений…

Это – «Колыбельная».

«Дама из Долины» норвежца Кетиля Бьернстада – заключительная часть трилогии об Акселе Виндинге (ранее вышли «Пианисты», «Река»; КомпасГид, 2011-2012), выдающемся музыканте, одним своим дебютом сорвавшем главный куш – славу и признание критиков. В тот день, убрав с рояля дрожащие руки, он стал знаменитым. Его ждут лучшие концертные залы Европы, импресарио и педагог составляют такую программу, которая должна сохранить его в вечности. Самый молодой, самый талантливый, самый смелый и самый несчастный. В день его дебюта, ровно тогда, когда его пальцы чувственно скользили по черно-белым клавишам рояля, его жена Марианне покончила с собой… Акселю вот-вот исполнится двадцать, в его биографии это уже третья трагическая потеря. И кажется, что с этим водоворотом он уже не сможет справиться. Попытка самоубийства, много алкоголя, очередной болезненный роман и надрывный Рахманинов.

Он уезжает из суетного Осло, в снега, на границу с Россией, туда, где люди живут, растворившись в безвременье северного сияния. Удастся ли Акселю выбраться из цепких лап прошлого? Проходит много месяцев, и вот в программе светской столичной жизни вновь Аксель Виндинг…

«Энциклопедия Относительного и Абсолютного знания» – книга-легенда! С нее началось восхождение Вербера к вершинам мировой славы! Ее прочитал каждый второй француз!

Теперь и на русском языке!

Июнь 1999 года. Войска НАТО заняли Косово. Главная героиня – косовская сербка Мария Лепич, – несмотря на опасность, остается в Косове. Зачем? В силу случайности? Чтобы быть пристрастным свидетелем происходящего? Потому что ее родители похищены албанцами? Из любви к британскому офицеру? Или к американскому сержанту? Может ли она сама ответить на этот вопрос? Знает ли хоть один герой правду о происходящем с миром и с ним самим? Остаются ли хоть какие-то надежные вещи, и не хрупки ли они, как одуванчик? Смотри, не растопчи!