Скачать книги автора «Светлана Александровна Алексиевич»

Ця книга – про війну очима жінок, молодих дівчат, які були медсестрами, пралями, санінструкторами, саперами, снайперами, кулеметницями, кухарками і воювали нарівні з чоловіками. Вони відверто розповідають не тільки про те, як билися з ворогом, але й про те, про що не прийнято було говорити: як важко було їм серед чоловіків, як не вистачало жіночої форми і білизни, як не було окремо жіночих землянок і вбиралень, як після війни вони ховали свої медалі і соромилися військового минулого, бо зіткнулися з агресією з боку тилових жінок, які вважали, що вони пішли в чоловічий колектив на передову займатися розпустою і шукати собі чоловіків… І ще як жили в злиднях, але не зверталися за допомогою з інвалідності, тому що «контужену ніхто заміж не візьме», а їм всім хотілося заміж, а ще – великого кохання. Адже всі вони були передусім жінками, бо ж лише жінки, навіть вмираючи від ворожих куль, думають про те, щоб бути красивими, лише жінки на війні можуть виглядати, як чоловіки, і стріляти, як чоловіки, але всередині залишатися справжніми жінками…

Книжка Світлани Алексієвич «Цинкові хлопчики» присвячена війні в Афганістані, коли десять років – з 1979-го і до 1989-го на чужій землі гинули наші радянські військові. Правда про ту війну ретельно приховувалася: держава через засоби масової інформації розвернула пропаганду необхідності та успішності «надання міжнародної фінансової допомоги дружньому народові Афганістану». В результаті Афганська війна для обивателя довгий час залишалася невідомою, зовні гладкою, а головне – майже безкровною. Газети публікували статті про успішні військові операції радянських військ в Афганістані, де майже не було жертв серед нашого контингенту, а втрати противника, навпаки, значно перевищувались… Але все частіше стали привозити додому в домовинах, оббитих цинковою бляхою, загиблих хлопців, які нещодавно закінчили школу… Заглядати всередину труни не дозволялося, похорон не афішувався, і рідним навіть не повідомляли справжню причину смерті їхніх дітей… А хто повертався живим – той не міг знайти себе у мирному житті. Цієї війни наче не було. Були лише скалічені та мертві хлопчики… І не тільки тілом, але й душею.

26 квітня 1986 року на території Радянського Союзу сталася страшна катастрофа, яка змінила весь всесвіт – вибухнув реактор на Чорнобильській АС. Звичайно, з погляду всесвіту, життя тисяч людей – це маленька краплина. Але ці тисячі люди були першими, хто на собі відчув, що відбулося щось надзвичайне, щось жахливе. І що життя вже не буде таким, як було. Що не можна пити тієї води, їсти тих яблук, вдихати того повітря… Що попереду тільки хвороби, біль і горе. Книга «Чорнобильська молитва» – це розповіді очевидців цієї катастрофи: жителів Прип’яті, ліквідаторів, так званих самоселів – тих, хто з часом повернувся до своїх домівок незважаючи на заборони і радіацію, бо там залишилося все їхнє життя. У цій книжці ви не знайдете розповідей про причини цієї жахливої події або про план евакуації та ліквідації наслідків катастрофи. В ній є тільки особисті трагічні історії – про кохання, про хвороби, про боротьбу… І ці історії, немов голоси в хорі, зливаються в одну молитву. У Чорнобильську молитву…

Маленькі розповіді маленьких дітей… Вони мимоволі стали свідками того, що відбувалося в роки Другої світової війни, і, напевно, немає більш страшних спогадів. «Останні свідки» – це історії різних людей про епізоди їхнього дитинства, що прийшлося на 1941–1945 роки, історії хлопчиків і дівчаток, яким довелося подорослішати добре якщо в 12–14 років, а комусь і в п’ять або в сім. На їхніх очах вбивали сусідів, друзів, батьків, братів і сестер; їм доводилося турбуватися про молодших дітей, які залишалися, вони намагалися вижити в концентраційних таборах, не померти з голоду… Світлана Алексієвич брала інтерв’ю у безлічі людей, хто був дитиною в ті страшні роки, і книга ця – жахлива правда про ту війну, як її бачили діти. Діти, які раптово були позбавлені всього, що було таким звичним: будинку, тепла, батьків, їжі… Які не розуміли, за що вбили їхніх батьків, зруйнували їхній будинок?.. За що у них вкрали дитинство?..

Поставши на уламках СРСР, Російська нова іімперія не поспішала прощатися зі своїм минулим, яке, крім усього, чинило диявольський опір новому часові. З цього й виникла перехідна епоха, яку Світлана Алексієвич слушно охрестила періодом second-hand. «Час second-hand» – це монологи людей, яким «пощастило» жити у СРСР та у період його розпаду. З цих одкровень – від замиловано-ностальгійних до страхітливо-муторних – і складається мозаїчний портрет «радянської людини», яка, незважаючи на складнощі тодішнього життя – переслідування з боку влади, ідеологічний пресінг, аскетичний побут, – більшою мірою сумує за тим часом і досить рідко замислюється над ціною тієї «величі». Ці монологи пересичені людським стражданням, фізичним та душевним болем, хворобливою тугою за втраченим, прагненням пожалітися на тяжку долю, розчаруванням у сьогоденні і романтизацією якогось нездійсненого минулого. Разом зі своїми героями письменниця показує, що період єльцинської демократії був ширмою, що глибоких соціальних перетворень не відбулося. І радянська система зажадала продовження в іншому монстрові…

Одна из самых известных в мире книг о войне, положившая начало знаменитому художественно-документальному циклу «Голоса Утопии». «За многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время» Светлана Алексиевич получила в 2015 году Нобелевскую премию по литературе. Перед вами последняя авторская редакция: писательница, в соответствии со своим творческим методом, доработала книгу, убрав цензурную правку, вставив новые эпизоды, дополнив записанные женские исповеди страницами собственного дневника, который она вела в течение семи лет работы над книгой. «У войны не женское лицо» – опыт уникального проникновения в духовный мир женщины, выживающей в нечеловеческих условиях войны. Книга переведена более чем на двадцать языков, включена в школьные и вузовские программы во многих странах, получила несколько престижных премий: премия Рышарда Капущинского (2011) за лучшее произведение в жанре репортажа, премия Angelus (2010) и другие.

Завершающая, пятая книга знаменитого художественно-документального цикла «Голоса Утопии» Светланы Алексиевич, лауреата Нобелевской премии по литературе 2015 года «за многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время». «У коммунизма был безумный план, – рассказывает автор, – переделать “старого” человека, ветхого Адама. И это получилось… Может быть, единственное, что получилось. За семьдесят с лишним лет в лаборатории марксизма-ленинизма вывели отдельный человеческий тип – homo soveticus. Одни считают, что это трагический персонаж, другие называют его “совком”. Мне кажется, я знаю этого человека, он мне хорошо знаком, я рядом с ним, бок о бок прожила много лет. Он – это я. Это мои знакомые, друзья, родители». Монологи, вошедшие в книгу, десять лет записывались в поездках по всему бывшему Советскому Союзу.

Главной техногенной катастрофе XX века посвящена четвертая книга знаменитого художественно-документального цикла «Голоса Утопии» Светланы Алексиевич, лауреата Нобелевской премии по литературе 2015 года «за многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время». «Совпали две катастрофы: космическая – Чернобыль, и социальная – ушел под воду огромный социалистический материк. И это, второе крушение, затмило космическое, потому что оно нам ближе и понятнее. То, что случилось в Чернобыле, – впервые на земле, и мы – первые люди, пережившие это». «Чернобыльская молитва» публикуется в новой авторской редакции – книга увеличилась на треть из-за восстановленных фрагментов, исключенных из прежних изданий по цензурным соображениям.

«Цинковые мальчики» – третья книга цикла «Голоса Утопии» от автора, получившего в 2015 году Нобелевскую премию по литературе «за многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время». Без этой книги, давно ставшей мировым бестселлером, уже невозможно представить себе ни историю афганской войны, ненужной и неправедной, ни историю последних лет советской власти, окончательно подорванной этой войной. Неизбывно горе матерей «цинковых мальчиков», понятно их желание знать правду о том, как и за что воевали и погибали в Афганистане их сыновья. Но узнав эту правду, многие из них ужаснулись и отказались от нее. Книгу Светланы Алексиевич судили «за клевету» – самым настоящим судом, с прокурором, общественными обвинителями и «группами поддержки» во власти и в прессе. Материалы этого позорного процесса также включены в новую редакцию «Цинковых мальчиков».

Вторая книга знаменитого художественно-документального цикла «Голоса Утопии» Светланы Алексиевич, в 2015 году получившей Нобелевскую премию по литературе «за многоголосное творчество – памятник страданию и мужеству в наше время». В «Последних свидетелях» – воспоминания о Великой Отечественной детей, самых беспристрастных и самых несчастных ее свидетелей. Война, увиденная детскими глазами, оказалась еще страшнее, чем запечатленная женским взглядом в книге «У войны не женское лицо». «Последние свидетели» – это подвиг детской памяти. Как и остальные книги цикла, публикуется в новой авторской редакции.

Нега инсон ўз тафаккури маҳсули бўлган, корига яраши кутилган атом кучидан фойдаланишдан бу қадар қўрқиб қолди? Илгарилаб кетган фан тараққиётига аввало ким тайёр туриши керак – одамларми ёки ҳукумат? «Ваҳима уйғотмаслик» мақсадида Чернобил фожиаси ҳақида огоҳлантирилмагани туфайли ҳодисанинг беайб қурбонига айланган белорусларнинг кечмиши бутун инсоният олдига ана шу саволларни кўндаланг қўйди. Бу ҳалокатдан сўнг одамлар ўз тарихи, бугунини тафтиш қилиб кўрди, натижада кўплаб аччиқ ҳақиқатлар юзага чиқди. Чернобилдаги атом станцияси портлаши нафақат техноген фалокат, балки фуқароларини ташқи дунёдан узиб, «тикан сим ичида» яшашга мажбур қилган улкан салтанатнинг ҳам ҳалокати экани аён бўлди. Рус тилида ижод қилувчи белорус ёзувчиси Светлана Алексиевичнинг «Чернобил таваллоси» китоби 1997 йилда нашр қилинган. Ёзувчи 2015 йилда «Кўп овозли ижоди – давримизнинг азоб-уқубати ва жасоратига қўйган ёдгорлиги учун» деган таъриф билан адабиёт бўйича Нобел мукофотига сазовор бўлган.