Скачать книги серии «Історія України в романах»

Країна Ірредента – країна, позбавлена можливості до самовідтворення, до самовизначення, до самоутвердження. Увесь її шлях – мов туго натягнута линва між Сициллою і Харибдою. Усе її існування – історія моторошного балансування. Уже з самої назви – що мов палюче тавро – свого твору Роман Іваничук розпочинає вельми нелегкий шлях до пошуків відповіді на ріторичне питання української історії: чому, як трапилося, що народ, наділений потужною креативністю, природним талантом, позбавлений звичайного талану?..

Політичний роман «Країна Ірредента» за своєю композицією нагадує дивний чорно-білий колаж з різних часових пластів українського буття, пронизаних, мов життєдайним світлом, прагненням – попри весь трагізм долі – будь-що ВІДБУТИСЯ.

Повість «Злодії та Апостоли» начебто схожа на пораду – як треба шукати свого родоводу. Та водночас у творі постає панорамна картина історії Гуцульщини на чотирьохсотлітньому відтинку часу із звичаями, віруваннями, мовою та ментальністю горян, духовний світ яких сьогодні зазнав поважних зовнішніх змін, проте у своїй суті залишився предковічним. Фабула повісті ґрунтується на реальному житті гуцулів, однак автор розкошує домислом, що надає творові романтичного шарму.

Іван Багряний (1906—1963) – письменник, творчий доробок якого дійшов до співвітчизників лише через багато років після його смерті. Репресований у 1932 році, засланий на Далекий Схід, він пережив втечу, знову арешт, еміграцію в Німеччину. Важливим явищем в українській літературі є його роман «Людина біжить над прірвою» та повість «Огненне коло», дія яких відбувається у роки Другої світової війни. Головні герої цих творів – прості українці, які намагаються боротися проти світу насильства, представленого двома тоталітарними системами – радянською та нацистською.

У 1992 році письменникові посмертно було присуджено Національну премію ім. Т. Г. Шевченка.

Першу згадку про опришків історики знайшли у документах за 1529 рік. З Галичини, Закарпаття і Буковини тікали в Карпатські гори розорені хуторяни, бідні міщани і польські, молдавські та угорські селяни, з яких створювалися опришківські загони. Найвищого піднесення карпатське опришківство, що залишило помітний слід в історії українського народу, досягло у XVIII столітті, коли на чолі народного руху постав Олекса Довбуш. Саме йому, захисникові знедолених і скривджених, українському Робін Гуду, і присвячена повість видатного українського письменника Гната Хоткевича

Петро Панч (1891—1978) (справжнє ім'я Петро Йосипович Панченко) – відомий український новеліст, романіст, автор казок для дітей. У роки громадянської війни він спочатку воював на боці петлюрівців (цей факт не афішувався за радянських часів), а потім перейшов до лав червоноармійців.

Темі громадянської війни присвячений перший роман Петра Панча «Облога ночі». Гордій Байда, шахтар з Донбасу, все своє життя довбав вугілля в забої і не цікавився політикою. Але настали тяжкі часи: в рідній Калинівці хазяйнують німці, а на владу претендують також більшовики, петлюрівці, гетьманівці. Як жити далі? Тим паче, що сини Гордія обрали різні шляхи: старший, Клим, червоноармієць, а молодший, Ілько, анархіст.

До книжки також включено повісті: «Без козиря», в якій описаний Брусиловський наступ російської армії, та «Голубі ешелони», що розповідає про трагедію петлюрівського офіцера Лец-Отаманова, який боровся за самостійну Україну, що мала стати за сестру всій Європі і Росії, але, як завжди, її намагаються віддати на поталу іноземним загарбникам.

Що важливіше: доля народів, події, з яких потім твориться Історія, або ж доля однієї людини, її почуття та думки? Минають тисячоліття, а певної, однозначної відповіді нема, і навряд чи коли ця відповідь буде… Отак і в романі відомого українського письменника Валентина Чемериса «Ольвія» йдеться про конкретну і важливу історичну подію – війну між скіфами та могутнім перським військом царя Дарія, що відбувалася наприкінці VI століття до нашої ери. А на тлі цієї війни розгортається історія короткого і трагічного життя юної гречанки Ольвії, яка заради союзу зі скіфами іде заміж за скіфського царя Тапура.

«Атей, який воював з Філіппом, сином Амінти, мабуть, був господарем усіх тутешніх варварів» – так писав грецький історик Страбон. А інший історик, римлянин Помпей Трог, зазначав, що Атей «на рівних вів переговори з Філіппом Македонським». Зі слів поважних істориків ми знаємо, що скіфський цар Атей, який жив у IV столітті до н.е. був людиною, якнайменше, неординарною. І дійсно, саме при ньому Скіфія досягла піку своєї могутності. Військо Атея було непереможним, ніхто не міг встояти на його шляху. Про цю людину, про те, як жили наші далекі предки – скіфи, розповідає у своєму романі відомий український письменник Валентин Чемерис.

У творі Тодося Осьмачки «Ротонда душогубців» зображено глибокий трагізм долі українського народу напередодні великого голодомору 1932-33 років, подано художньо-психологічний аналіз організації цього штучного голодомору правлячою тоді тоталітарно-терористичною сталінською клікою.

Роман Іваничук – автор близько п’ятнадцяти історичних творів, в яких він намагається заповнити білі плями в нашій історії, розповідає про видатних діячів України минулих років. Роман «Вода з каменю» присвячений Маркіяну Шашкевичу (1811–1843) – українському поетові та громадянському діячеві, засновникові нової української літератури у Західній Україні. Автор розповідає, як Шашкевич захищав право на існування української мови, боровся проти введення польського алфавіту в Галичині, робив все, щоб, зберегти рідну мову та культуру. Його справу продовжив Іван Вагилевич – герой роману «Саксаул в пісках».

До книги сучасного українського письменника, лауреата премії ім. А. Головка і Національної премії України ім. Т. Шевченка Романа Іваничука включено романи «Бо війна – війною…» та «Через перевал». Роман «Бо війна – війною…» – це розповідь про складний життєвий шлях галичанина, якому довелося пройти через Першу світову війну, еміграцію, повернення на Україну і репресії 1930-х років. «Через перевал» – химерний роман, який написаний, як зізнавався сам автор, у незвичній для нього формі. Шлях Майстра – головного персонажа роману – багато в чому нагадує шлях самого автора. Але при цьому Майстер присутній як у минулому, у часи Хмельницького та Дорошенка, так і у нинішньому часі.

Перший історичний роман «Мальви» (1968) приніс письменнику величезний успіх у читачів і шалену партійну критику. Він зображує події мало або й зовсім не висвітлені в українській літературі. Автор розповідає про історію життя української полонянки Марії та її дітей, котрі, як і мати, потрапляють у турецьку й татарську неволю. Повстання Богдана Хмельницького розбудило до життя затурканих басурманством юнаків і дівчинку, яких автор символічно називає мальвами.

У романі «Орда» (1992) відтворені події мазепинської доби в історії України – зруйнування гетьманської столиці Батурина.

Роман украинского писателя Михайла Старицкого (1840–1904) «Руина» посвящен наиболее драматичному периоду в истории Украины, когда после смерти Б. Хмельницкого кровавые распри и жестокая борьба за власть буквально разорвали страну на части и по Андрусовскому договору 1667 года она была разделена на Правобережную – в составе Речи Посполитой – и Левобережную – под протекторатом Москвы…

В романе действуют гетманы Дорошенко и Самойлович, кошевой казачий атаман Сирко и Иван Мазепа. Бывшие единомышленники, они из-за личных амбиций и нежелания понять друг друга становятся непримиримыми врагами, и именно это, в конечном итоге, явилось главной причиной потери Украиной государственности.

У романі «Гетьманський скарб» письменник досліджує проблему пошуку легендарного скарбу наказного гетьмана Полуботка. Події роману показані очима молодого козака Івана Сулими, закоханого в Улясю – дочку гетьмана Івана Скоропадського. Палке кохання, насильницька розлука закоханих, таємні та випадкові зустрічі, страждання, сльози – і все це на тлі тяжкої політичної боротьби українського народу в ХVІІІ столітті, підступів, зрад, смертей і пошуку головного скарбу – духовного.

У романі «Черлене вино» відтворено події ХV століття: героїчна оборона Олеського замку, маленького острівка народної волі, що кинув виклик можновладній шляхті. «Манускрипт з вулиці Руської» воскрешає перед читачем Львів кінця ХVІ – початку ХVІІ століття, Львів періоду перших братських шкіл, в яких зароджувалися ідеї визвольної війни майбутньої Хмельниччини.

Роман Іваничук – автор п’ятнадцяти історичних творів, в яких він намагається заповнити білі плями в нашій історії, розповідає про видатних діячів України минулих часів.

За роман «Четвертий вимір» письменник був удостоєний Національної премії ім. Шевченка. Цей твір присвячений Миколі Гулаку, другу і соратнику Кобзаря, відомому математику, юристу, перекладачу-поліглоту, котрий володів майже двадцятьма мовами, людині, яка після ув’язнення в Шліссельбурзькій фортеці за свою діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві не мала права повернтися в рідну Україну.

У романі «Шрами на скалі» йдеться про останні роки видатного українського письменника Івана Франка.

Роман «Журавлиний крик» присвячений подіям, що відбувалися у переломні часи української історії. Остаточна ліквідація гетьманства, знищення Запорізької Січі, спроба гайдамаків під проводом Івана Гонти і Максима Залізняка відродити втрачену українську державність, утвердження Катерини ІІ на престолі Московської імперії, розгром повстання Пугачова… На цьому історичному тлі діє головний герой роману – філософ Павло Любимський.

В центрі роману «Яса» – кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом козаки не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні, і той, хто зраджував її, вже не був Сірку ані товаришем, ані бойовим побратимом. Саме тому Сірко не вважав справжнім гетьманом ані Дорошенка, ані Самойловича, яким влада стала дорожча за батьківщину. Він прагнув того, щоб українці, які ніколи не зазіхали на чужі землі, не втратили своєї рідної і жили, не підкоряючись ворогам.

В центрі роману «Яса» відомого майстра сучасної української прози Юрія Мушкетика, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, – історична постать, кошовий отаман Запорозької Січі Іван Сірко, який ще за життя став легендою, бо під його проводом запорожці не програли майже ні одного бою. Все своє життя славетний кошовий віддав Україні. Мушкетик змальовує картину цілої історичної доби, прозваної в народі «Руїною». Це був час, коли Україна стає ареною жорстокої боротьби за сфери впливу між сусідніми державами – Польщею, Москвою, Туреччиною. Як своєрідний осередок вольності описує автор Запорізьку Січ, з притаманним її устроєм, побутом і звичаями. У творі не ідеалізується козацьке життя, але автор підкреслює важливе значення Січі, яка упродовж ряду століть залишалася вогнищем і головним гальванізатором визвольних рухів і могутнім щитом проти нападів завойовників.