Скачать книги издательства «Фоліо»

Лікар Дуліттл дуже добре налагодив пошту Королівства Фантіппо. Все почало працювати, всі жителі писали листи та отримували відповіді. Та найголовніше, з чого дуже тішився Король Фантіппо, на марках було його обличчя… Але виявилося, що чомусь згас маяк, за допомогою якого кораблі діставалися порту, а зрештою й берегів Фантіппо. Щоб розібратися, в чому річ, Лікар звертається до всіх своїх друзів…

Це друга частина чергової історії про чудового лікаря. Перша – «Поштове відділення Лікаря Дуліттла. Королівська пошта Фантіппо».

У видавництві «Фоліо» 2020 року вийшли друком інші книжки Г. Лофтінґа – «Історія Лікаря Дуліттла» та три частини «Подорожей Лікаря Дуліттла».

«Замок» – останній незавершений і найзагадковіший роман Франца Кафки. У центрі роману, як майже в усіх творах письменника, – втаємничені, алогічні, незбагненні взаємини людини зі світом, з системою, з владою, з іншими людьми. Головний герой К. шість днів блукає стежками зимового Села, намагаючись знайти дорогу до Замку. Історія героя нагадує перипетії долі самого автора і так само трагічно передає самотність і безпорадність людини в її протистоянні жорстокості й абсурдності життя.

Також видання містить «Подорожні щоденники» (1911–1912), в яких Кафка описав подорожі до Фрідлянда, Райхенберґа, Парижа, Юнґборна та інших міст, і «Вісім зошитів» (1917–1919) – маленькі зошити у восьму частку аркуша, в яких письменник занотовував свої поетичні фантазії, фрагменти майбутніх творів та афоризми.

«Листи до Мілени» адресовані Мілені Єсенській, чеській журналістці, коханій Франца Кафки. Їхній роман розпочався навесні 1920-го і тривав усього кілька місяців, однак листування продовжувалося аж до 1923 року. Саме Мілені Єсенській письменник передав свої щоденники та «Лист батькові», в якому відобразив свої вельми складні стосунки з батьком. Страхи Кафки, які розпізнала Мілена, не дали їм бути разом. Тож не дивно, що їхні шляхи розійшлися.

Оповідання («Опис однієї боротьби», «Нора», «Вирок», «Перетворення», «Голодомайстер» та ін.), що також увійшли до цього видання, як і інші твори Кафки, просякнуті абсурдом і страхом перед зовнішнім світом та вищим авторитетом і здатні пробуджувати в читачеві почуття тривоги.

Герої оповідань – люди, яких байдуже суспільство відторгає, бо вони – інакші, а значить «хворі», тому їм немає місця серед звичайних людей. Вони мають піти…

На жаль, саме це в реальному житті відчував і сам Кафка.

В состав первого тома сочинения выдающегося французского философа и экономиста социалистической направленности Пьера-Жозефа Прудона вошли восемь глав размышлений о сути противоречий между трудом и капиталом. Вышедший в 1846 г. труд Прудона подвергся резкой критике и одновременно послужил стимулом к написанию как совместно составленного К. Марксом и Ф. Энгельсом «Манифеста коммунистической партии», так и «Капитала» К. Маркса. Впервые на русском.

Італійський політик, філософ, історик, письменник, поет і комедіограф Нікколо Мак’явеллі (1469–1527) особливої слави зажив своїм знаменитим твором «Державець» (1513), в якому він зробив спробу сформулювати загальні закони політичного життя, викласти суть «ремесла політика», а також визначити роль і місце державця в Європі та Італії ХVІ століття. У наші дні ці питання набули надзвичайної гостроти та актуальності.

Також до видання увійшла «Історія Флоренції» (1520–1526) Н. Мак'явеллі, опублікована вже після його смерті (1532), в якій відтворено історію міста від Давнього Риму до смерті Лоренцо Медічі у 1492 році.

У книжці «Бій з демоном: Гельдерлін, Кляйст, Ніцше» С. Цвейг розповідає про трьох ключових творців, провісників XX століття, які, мабуть, вплинули на сучасне розуміння мистецтва, творчості, релігії чи не більше за всіх інших.

«Ці три героїчних образи – Гельдерлін, Кляйст і Ніцше – навіть у зовнішній долі виявляють разючу подібність: так, ніби для них був складений один гороскоп. Всі троє гнані якоюсь надпотужною… надприродною силою із затишного «я» в згубний циклон пристрасті і передчасно закінчують свій шлях в жахливому потьмаренні розуму, в смертоносному сп'янінні почуттів – божевіллям або самогубством. Не пов'язані зі своєю епохою, не зрозумілі своїм поколінням, блиснувши, немов метеорит, вони мчать у ніч свого призначення… Вони самі під владою, вони… одержимі вищою силою, силою демонічною…» – так автор говорить про своїх героїв.

Українською друкується вперше.

Стефан Цвейг (1881—1942) – класик австрійської літератури, автор новел, романів, белетристичних біографій та есеїв. До трилогії «Лікування і психіка» увійшли художні біографії австрійських вчених і лікарів Франца Месмера (1734—1815), Зигмунда Фройда (1856—1939) та американської цілительки Мері Бейкер-Едді (1821—1910), які, за висловом самого Цвейга, йдучи самостійними й навіть протилежними шляхами, втілили в життя на сотнях тисяч людей ідею лікування духом. Проте ставлення до цих трьох яскравих особистостей у письменника дуже різне: Месмера він захищає і виправдовує, проголошуючи його першопрохідцем і засновником методу лікування шляхом навіювання; Бейкер-Едді – звинувачує у плагіаті, обмані і зведенні культу, відзначаючи, однак, при цьому її талант у просуванні простої і дієвої ідеї лікування вірою; Фройда ж автор обожнює, відкрито захоплюючись його теоріями і досягненнями у сфері психоаналізу.

Третім за хронологією написання твором у циклі «Будівники світу» класика австрійської літератури Стефана Цвейга (1881—1942) є «Три співці свого життя. Казанова, Стендаль, Толстой» (1928).

Зіставлення цих імен звучить несподівано. Насправді ж ці три імені символізують три сходинки в межах однієї й тієї ж творчої функції: самозображення. Найважливішим завданням свого мистецтва вони мимоволі вважають не відображення макрокосму, тобто повноти існування, а показ мікрокосму власного «я»: для них немає реальності значнішої, ніж реальність їхнього власного існування. Це спроба показати на прикладі трьох видатних особистостей тип поглиненого собою суб’єктивного художника.

…Режиссер Сергей Аджанов пишет сценарий к своему фильму «Гранатовый дом». Редактору сценарий не нравится, и поэтому, бесконечно переделывая его, погружаясь с головой в тему, Аджанов придумывает все новые и новые сюжетные ходы. И вдруг он с ужасом узнает, что самоубийства персонажей, родившиеся в его голове, происходят на самом деле. Со всеми мельчайшими подробностями… Но ведь этого просто не может быть! Сергею кажется, что он сошел с ума… Совершенно неожиданно в эту какую-то мистическую историю попадает оперуполномоченный Емельянов… Со свойственной ему тщательностью он пытается понять, что же действительно случилось… И тут впервые за все время своей работы в органах он сталкивается с таким понятием, как «карательная психиатрия»…

Валер’ян Підмогильний (1901–1937) – письменник, перекладач, літературознавець, мовознавець, організатор літературно-мистецького процесу. У своїй творчості спирався на психоаналітичні дослідження Зиґмунда Фройда, сприяв входженню української літератури до європейського культурного простору. Його пророчий дар дозволив випередити шукання французьких письменників-екзистенціалістів Жана-Поля Сартра й Альбера Камю. Тоталітарним режимом Підмогильному було відпущено лише 13 років на здійснення всіх новаторських починань. Як і більшість митців українського мистецького Відродження, був звинувачений в активній контрреволюційній діяльності й страчений на Соловках у зловісному 1937-му.

До видання увійшли твори М. Хвильового (1893–1933) останніх років його життя. Панівним у тогочасній літературі був метод соцреалізму. Проте твори Хвильового мають ледь помітні прояви сатири та дошкульної іронії, подекуди й елементи психологічних конфліктів. Герой оповідання «Щасливий секретар» – справжній служитель партії, він не має ні батьківського, ні родинного почуття, однак щасливий. У творі «Останній день» письменник вирішив показати, що навіть із персонажа-робота, бездушного автомата, можна до певної міри зробити «живу» людину. До голосу майстра слова, який збирався вивести українську літературу на європейський шлях, тоді вже ніхто не дослухався…

1828 год. Десять лет назад французский подданный Натан Горлис приехал в Одессу и оказался в центре событий, описанных в романе «Дворянин из Рыбных лавок». На сей раз Россия находится на пороге войны с Турцией. И вот Одесса – прифронтовой город. А это значит: восторженный имперский угар, поддерживаемый прибытием Николая I с красавицей-женой и дочерью, поиск османских шпионов, а также менее важные вещи, вроде снабжения русской армии, рвущейся к Константинополю. Тем временем происходит много чего загадочного: история с миллионным завещанием, жандармская интрига с заговором «Сети Величия» и трагическая воронка событий вокруг любимца города – гениального куафёра Люсьена и его возлюбленной. Натан Горлис, полицейский Афанасий Дрымов и горожанин из казаков Степан Кочубей по-разному вовлечены в поиски преступников. Внутри же их троицы отношения нынче стали непростыми.

…Харьков, 1950 год. Страну лихорадит одновременно от новой волны репрессий и от ненависти к «бездушно ущемляющему свободу своих трудящихся Западу».

«Будут зачищать!» – пророчат самые мудрые, читая последние постановления власти. «Лишь бы не было войны!» – отмахиваются остальные, включая погромче радио, вещающее о грандиозных темпах социалистического строительства. Кругом разруха, в сердцах страх, на лицах – беззаветная преданность идеям коммунизма. Но не у всех – есть те, кому уже, в сущности, нечего терять и не нужно притворяться.

Владимир Морской – бывший журналист и театральный критик, а ныне уволенный отовсюду «буржуазный космополит» – убежден, что все самое плохое с ним уже случилось и впереди его ждет пусть бесцельная, но зато спокойная и размеренная жизнь. Он и не подозревает, что возле модной городской достопримечательности – той самой «Стеклянной струи», которая позже станет символом Харькова и будет называться «Зеркальной», – ему придется встретиться с убийцей. Ввязываться в какое-либо расследование Морской, конечно, тоже не намерен. Но придется…

Роман «Святополк ІІ Ізяславович» розповідає про події, що відбувалися на землях Русі та у столиці її Києві наприкінці ХІ – початку ХІІ століть. Князь Святополк, пізніше викинутий з аналів історії, і згадуваний одним-двома абзацами у джерелах, насправді був однією з визначних особистостей у становленні нашої державності. Він був ініціатором проведення Першого з’їзду князів, який створив цілу систему перепон від набігів половців і зрештою припинив їх. Святополк ІІ сприяв піднесенню Печерського монастиря, появі видатних ченців: Нестора Літописця, Аліпія Іконописця, Агапіта лікаря та інших. При цьому князі було закладено підвалини Пантеону Руських Святих та збудовано Михайлівський Золотоверхий монастир.

Про ці та інші події, про постійну боротьбу за владу, про підступність і кохання, про дипломатію і торгівлю, про війну і мир, про життя Києва на помежжі двох століть в романі Сергія Грабаря «Святополк ІІ Ізяславович».

«Надходить та година» (2016) – шоста книга серії «Хроніки Кліфтона», події в якій відбуваються у 1970–1978 роках.

Завдяки публікації у пресі передсмертного листа майора Фішера Емма Кліфтон таки виграла суд проти леді Вірджинії Фенвік і залишилася на посаді голови правління «Судноплавної компанії Беррінґтонів». Однак цей же лист змусив брата Емми, сера Джайлза Беррінґтона, відмовитися від політичної кар’єри.

Леді Вірджинія, аби виправити своє скрутне фінансове становище і врятуватися від кредиторів, вирішує провернути шахрайську оборудку і розвести на великі гроші американського мільйонера Сайруса Д. Гранта ІІІ.

Автору книжки про Сталіна «Дядько Джо» Анатолію Бабакову, засланому до Сибіру, присуджують Нобелівську премію, і Гаррі Кліфтон, який зробив усе можливе й неможливе, аби ця книга була опублікована, має виступити на врученні премії замість автора…

Закінчення сімейної саги читайте у романі «Людиною він був».

Майже всі художні твори Дені Дідро (1713–1784) французького філософа-просвітителя, творця «Енциклопедії», мистецтвознавця і письменника, побачили світ і принесли йому славу лише після смерті. Протягом кількох століть уся Європа відкривала для себе романи Дідро-митця, чий творчий пошук значно випередив свій час, але є актуальним і понині.

До видання ввійшли антиклерикальний роман-сповідь «Черниця»; дотепний, перейнятий діалектичною грою розуму роман-діалог «Небіж Рамо» та наповнений життєвою мудрістю та життєлюбством свого героя роман «Жак-фаталіст». На думку Дідро, роман повинен змальовувати навколишній світ, показувати живі характери та зображувати картину звичаїв своєї доби в правдивих деталях, щоб читач змушений був сказати: «Слово честі, це правда! Таке не вигадаєш!»

Протоієрей Віталій Клос – доктор наук з богослов’я, професор, проректор з наукової роботи Київської православної богословської академії, священник академічного храму святого апостола і євангелиста Івана Богослова. Автор більш як 70 наукових публікацій, зокрема монографій «Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря», у співавторстві з протоієреєм Олександром Трофимлюком та Олександром Мирончуком – «Київська православна богословська академія», у співавторстві з митрополитом Дмитрієм Рудюком – «Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир», у співавторстві з протоієреєм Юрієм Мициком, Дмитром Гордієнком та Іриною Преловською – «Історія Української Православної Церкви».

У виданні описано двотисячолітній шлях Української Церкви до автокефалії. Автор висвітлює богословські, канонічні та церковно-історичні засади автокефалії та отримання Томосу. Книжка містить згадки про визначних українців, які боролися за незалежність Української держави та Церкви впродовж багатьох століть. Сьогодні слова «автокефалія» і «Томос» увійшли не лише в лексикон українців, а й стали відомими далеко за межами України.

Для широкого загалу читачів.

Умберто Еко (1932–2016) – відомий італійський письменник, вчений і філософ. Його перший роман «Ім’я рози», опублікований у 1980 році, одразу ж став супербестселером. Книгу перекладено багатьма мовами, і сьогодні вона вважається класикою світової літератури. У видавництві «Фоліо» вийшли друком романи Умберто Еко «Бавдоліно», «Таємниче полум'я цариці Лоани», «Празький цвинтар», «Маятник Фуко», «Номер нуль».

«Ім’я рози» – захоплююча детективна історія, органічно вплетена в реальні історичні події XIV століття. У середньовічному монастирі за загадкових обставин один за одним гинуть ченці. З’ясувати причину їхньої смерті доручено вченому-фран-цисканцю Вільяму і його помічнику Адсо. Розпочавши розслідування, вони занурюються у лабіринт підступних інтриг, політичних махінацій, потаємних пороків та абсурдних забобонів, якими сповнене життя монахів, і, вирішуючи багато філософських питань, ідучи шляхом логічних розмірковувань, розкривають загадкові вбивства.

Усі сучасники Богуна відзначали його розум, хитрість, хоробрість і талант полководця. Він відмовився від реєстрового чину і маєтків, які обіцяли йому поляки, і підтримав визвольну війну українського народу проти Польщі (1648–1657) з першого дня повстання. Саме в цій війні командир Вінницького полку полковник Богун став легендою за життя.

Після смерті Богдана Хмельницького один із лідерів угруповання «старшин-державників», що не бажав ні підданства московського, ні підданства польського, ні підданства турецького чи шведського, а аж до своєї смерті прагнув творення самостійної Козацької держави.

Іван Богун – мудрий полководець, відважний козак та легендарна особистість, яка прикрашає своєю могутньою постаттю сторінки історії України.

Дія роману відбувається у великому індустріальному місті. Головний герой Теодор Гай прагне позбутися кайданків, що прикували його до міщанського оточення. Він шукає своє місце у великій розбудові нової країни. Не маючи внутрішньої сили порвати з дружиною та її оточенням, Гай намагається інсценувати свою смерть і в такий спосіб зникнути з їхнього життя. Перед ним двое дверей – одні ведуть у ніч, другі відкривають шлях у день. Саме нічна, утаємничена, атмосфера підштовхує Гая до мрійливих романтичних вигадок.

Також до збірки ввійшов останній роман автора «Міс Адрієна» – він і до сьогодні є фактично невідомим широкому загалу.

«Невиправдані надії» – шоста книга «Галицької саги» – охоплює події перших років Другої світової війни, коли в українців ще жевріли несміливі надії на те, що хтось інший принесе їм визволення: у 1939 році квітами зустрічали Червону армію – визволительку від польського гніту, а вже через два роки спекатися від неї сподівалися за допомогою німецького вермахту. Але перші принесли нові порядки, колективізацію, виселення до Сибіру всіх незгодних, а другі невдовзі після «визволення» дали українцям зрозуміти, що цілком обійдуться й без них.

Українська земля була поділена на Райхскомісаріат, Генерал-губернаторство та Трансністрію між Німеччиною, Румунією та Угорщиною; українців почали масово вивозити на роботу до Німеччини; у містах повсюдно створювались єврейські ґетто…

Навіть у такий складний для України час не вмовкали суперечки між старими членами ОУН під приводом Андрія Мельника та «молоддю» Степана Бандери, що іноді переростали у збройні сутички.

Не лишилися осторонь цих подій і жителі й вихідці з галицького села Перетин…

Комедию Дениса Ивановича Фонвизина (1745—1792) «Недоросль» называют шедевром русской драматургии. Ничего обидного в слове «недоросль» в России ХVIII века не было – так именовали несовершеннолетних дворян, еще не поступивших на государеву службу. Но после знаменитой пьесы и по настоящее время недоросль – это туповатый недоучка, не сознающий своей ущербности. Выведенные в ней типажи богатеньких сынков, невеж и самодуров встречаются и сегодня, а легендарное «Не хочу учиться – хочу жениться» знает каждый.

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна. Ця книжка містить дві повісті, що мали для письменниці непересічне значення. Саме «Людина» відкрила їй шлях до української літератури, бо вперше була написана українською мовою. І водночас, за словами авторки, принесла багато «мук творчості» – чотири рази перероблювалася. Тим часом «За ситуаціями» писалася «з такою силою чуття, що, викінчуючи її, я цілий вечір плакала», згадувала Ольга Кобилянська. Єднає повісті доля головних героїнь – така різна й однаково складна, які прагнуть жити за своїми ідеалами, та їм несила подолати опір світу, якому вони протистоять.

Ольга Кобилянська (1863–1942) – класик української літератури, авторка модерної прози. Її творча спадщина велика й різноманітна.

Трагічну долю героїні грецького міфу Ніоби та її дітей переспівували на свій лад чимало митців ще від античних часів. Ольга Кобилянська пояснювала свою зацікавленість цією історією тим, що «… описана мною „Ніоба” існувала справді, і всі її діти були нещасливі… Ніобу знала моя мати особисто, а кількох з її дітей я також». У повісті уособленням горя та страждань є дружина священника Анна Яхнович. Їй не дає спокою думка, чому щастя обійшло її дванадцятьох дітей. Зрештою вона доходить висновку, що в усьому винна заздалегідь визначена неминучість. Однак читач має змогу ухвалити власне рішення.